Публикуем текст на языке оригинала, русский перевод ниже по тексту. 

Я повернулася ))
Наливайте бокал чаю, вмощуйтесь зручно, на мене напала #муза і примусила мене народити ось цей лонгрід.

З початком війни весь мій внутрішній ресурс використовувався для підтримки, порятунку, заспокоєння, вирішувані проблем як близьких та зовсім не знайомих мені людей. Плюс дітей, тварин, роботу та все інше ніхто не відміняв. Через деякий час я зрозуміла що мій ресурс не поповнюється, ніяк.

Вірніше поповнюється, завдяки близьким людям та маленьким радістям, але буквально на 5 хвилин, скажемо так. І потім знову виснаженість та втома. Я зрозуміла що з цим треба щось робити, інакше толку від мене буде нуль і через деякий час комусь прийдеться піклуватися про мене.

Мені хотілося усамітнення, мовчання, спокою і тепла. І я згадала про Олесю та Мішу, за якими слідкую декілька років і все збиралася до них то пониряти, то до дельфінів)).
А зібралася на ретрит мовчання 🙃

Пишу цей текст в останній день ретриту, через декілька годин мій літак додому. І дивлячись назад я розумію що цей ретрит саме в цей час — одне з найкращих рішень за останній час.

Ви мабудь здивуєтесь , але перші 2 дні було ДУЖЕ важко. Не буду вдаватись в подробиці, скажу лише що ретрит — це насамперед потужна робота зі своіми ємоціямі, внутрішніми переживаннями, страхами і тд.

Це як 24 / 7 з психотерапевтом, але власноруч)) Так от. Мене накрило. Із за російської мови, на якій йшло викладання , лекції та приватні бесіди по медитації.
І факт того що учасниці тим чи іншим боком причетні до россіі. Тобто я знала і (як мені здавалося ) усвідомлювала що спілкування буде російською , але не підозрювала що мої рани такі глибокі що я фізично не могла ні чути ні розмовляти російською ні нававіть знаходитися в одному просторі з носіями цієї мови.

Плюс медитація вибачення (погугліть, прочитайте вголос і напишіть мені чи змогли ви це зробити без сльоз). Вона теж була двічі на день, після віпассани. Я дня три точно кожного разу плакала після неї. Добре що зазвичай було темно і всі були зайняти своїми думками.

Якби не мудрість і підтримка організаторів — я б поїхала додому рівно наступного дня. Зараз я дуже рада що залишилася , хоча прийшлось попотіти як фізично так і емоційно. Кожного дня о 6 ранку і о 8 ввечері медитація віпассана по годині. Двічі на день хатха йога по півтори години. Кожного дня теоритичні лекціі по годині. Плюс кожного дня особисті бесіди по питанням медитації. І ПОВНА тиша, ніяких розмов між учасниками та персоналом. Збоку це виглядало трохи ку ку якщо чесно, це як в санаторії для пенсіонерів , але пенсіонери мовчазні та заторможені, ідеальні пацієнти)).

Бо кожен понурений в себе , під час їжі та прогулянок біля моря . До речі це були основні види розваг — триразова вегетаріанська їжа (дуже смачна до речі) та 2-3 години біля моря. Кофе до речі теж не було, тільки турецький чай (який я не п‘ю) інші види чаїв та вода.
Ніяких телефонів, ніякого інтернету, зв’язку з рідними і тд. Телефони ніхто не забирав, це була особиста відповідальність кожного.
Я користувалася телефоном декілька разів щоб через знайомих передати мамі що я без зв’язку, щоб вона не йшла кілометр на точку щоб мені подзвонити. Ну і нотатки, погода, годинник і фото.
Фото до речі теж не віталося, як і книги , бо це концентрація на зовнішньому, не на внутрішньому (але фоток все одно багато, в перший день виходу з мовчання в нас була екскурсія на кораблику і ось там я відірвалася по повній)).
Так от, головне — в мене вийшло, я змогла !
Відключившись від звичайного життя я отримала те , за чим прийшла — особисте поповнення ресурсу.
Я побула на самоті , в тиші та теплі , біля моря , в безпечному просторіНавчилася ще одній техниці медитації та ( сподіваюся ) знову подружилася з йогою .
Познайомилася з чудовими людьми і навіть змогла без агресії розмовляти російською з учасницями , які приїхали з різних куточків світу .

Ще раз усвідомила те, що світ без мене не впав, робота робиться, діти живі — здорові, кінь пасеться, все спокійно )). Хоча раніше мені здавалося, що без мене все стане, діти не справляться, щось трапиться в тд )). Впевнилася знову в тому що можна і потрібно довіряти людям, давати їм робити свою роботу і виконувати свої обов’язки, а також брати час для себе.
Якби я попала на цей ретрит раніше — навряд чи я вийшла б з нього задоволена.
Все таки треьа мати внутрішній кістяк , сміливості та рішучість , щоб упоратися з проблемами, які можуть вилізти.

Моя біль, горе, проблеми в особистому та бізнесі нікуди не ділися, але ці 7 днів покрили моі рани лікуючим бальзамом. Зараз я знову відчуваю в себе сили давати , творити , кохати та піклуватися. Не забуваючи про себе))
Я не знаю чи стала я іншою, але трохи свідомішою та спокійнішою — точно.
Час покаже що до чого))

Висновок: якщо ви відчуваєте що ще трохи і фсьо , або в вас є якісь питання до або про самого себе і вас не лякає внутрішня робота, дуже прості умови проживання та російська мова )) — їдьте у ретрит. Все що вам потрібно зробити — взяти квиток до Анталіі , про все інше потурбуються Олеся та Міша .
Якщо будуть якісь питання — пишіть мені в особисті або напряму організаторам.
І якщо ви таки доїдете до цього місця на вас чекає моя особиста подушка для медитацій, яку я навмисно залишу тут. 🧘‍♂️💟

///

Я вернулась ))
Наливайте бокал чая, устраивайтесь удобно, на меня напала #муза и заставила меня родить вот этот лонгрид.

С началом войны весь мой внутренний ресурс использовался для поддержки, спасения, успокоения, решения проблем как близких так и совсем незнакомых мне людей.Плюс детей, животных, работу и все остальное никто не отменял. Через некоторое время я поняла что мой ресурс не пополняется, от слова никак.Вернее пополняется благодаря близким людям и маленьким радостям , но буквально на 5 минут , скажем так. А потом снова истощенность и усталость.
Я поняла что с этим надо что-то делать, иначе толку от меня будет ноль и через некоторое время кому-то придется заботиться обо мне.

Мне хотелось уединения, молчания, покоя и тепла. И я вспомнила об Олесе и Мише, за которыми слежу несколько лет и все собиралась к ним то понырять, то к дельфинам)) А собралась на ретрит молчания 🙃

Пишу этот текст в последний день ретрита, через несколько часов мой самолет домой. И глядя назад я понимаю что этот ретрит – именно в это время – одно из моих лучших решений за последнее время. Вы наверняка удивитесь, но первые 2 дня было ОЧЕНЬ тяжело. Не буду вдаваться в подробности, скажу только что ретрит – это прежде всего мощная работа со своими эмоциями, внутренними переживаниями, страхами и тд. Это как 24/7 с психотерапевтом, но собственноручно))

Так вот.

Меня накрыло. Из-за русского языка, на котором шло преподавание, лекции и частные беседы по медитации. И факт того, что участницы той или иной стороной причастны к России. То есть я знала и (как мне казалось) осознавала что общение будет на русском, но не подозревала что мои раны так глубоки что я физически не могла ни слышать ни разговаривать на русском , ни даже находиться в одном пространстве с носителями этого языка.

Плюс медитация прощения (погуглите , прочтите вслух и напишите мне смогли ли вы это сделать без слез). Она тоже была дважды в день, после випассаны. Я дня три точно каждый раз плакала после нее. Хорошо что обычно было темно и все были занять своими мыслями.

Если бы не мудрость и поддержка организаторов – я бы поехала домой ровно на следующий день. Сейчас я очень рада, что осталась, хотя пришлось попотеть как физически так и эмоционально. Каждый день в 6 утра и в 8 вечера медитация випассана по часу. Дважды в день хатха йога по полтора часа. Каждый день теоретические лекции по часу. Плюс каждый день личные беседы по вопросам медитации. И ПОЛНАЯ тишина, никаких разговоров между участниками и персоналом.

Со стороны это выглядело немного ку-ку если честно, это как в санатории для пенсионеров, но пенсионеры молчаливые и заторможенные, идеальные пациенты)). Ибо каждый погружён в себя, во время еды и прогулок у моря. Кстати это были основные виды развлечений )) – трехразовая вегетарианская еда (очень вкусная, кстати) и 2-3 часа у моря. Кофе тоже не было, только турецкий чай (который я не пью) , другие виды чаев и вода. Никаких телефонов, никакого интернета, связи с родными и тд. Телефоны никто не забирал, это была личная ответственность каждого. Я пользовалась телефоном несколько раз чтобы через знакомых передать маме что я без связи, чтобы она не шла километр на точку чтобы мне позвонить. Ну и заметки, погода, часы и фото. Фото кстати тоже не здоровалось, как и книги, потому что это концентрация на внешнем, не на внутреннем (но фоток все равно много, в первый день выхода из молчания у нас была экскурсия на кораблике и вот там я оторвалась по полной)

Так вот, главное – у меня получилось, я смогла! Отключившись от обычной жизни я получила то, за чем пришла – личное пополнение ресурса. Я побывала в одиночестве, в тишине и тепле, у моря, в безопасном пространстве
Научилась еще одной технике медитации и (надеюсь) снова подружилась с йогой 🧘‍♂️
Познакомилась с замечательными людьми и даже смогла без агрессии разговаривать на русском с участницами, приехавшими из разных уголков мира 🌍

Еще раз осознала то, что мир без меня не упал, работа делается, дети живы — здоровы, конь пасется, все спокойно)). Хотя раньше мне казалось, что без меня все станет, дети не справятся, что-то случится в тд))
Убедилась снова в том, что можно и нужно доверять людям, давать им делать свою работу и выполнять свои обязанности, а также выделять время для себя.
Если бы я попала на этот ретрит раньше – вряд ли я вышла бы из него довольной .
Все же нужно иметь внутренний скелет, смелость и решительность, чтобы справиться с проблемами, которые могут вылезть (вернее вылезут))

Моя боль, горе, проблемы в личном и бизнесе никуда не делись, но эти 7 дней покрыли мои раны лечебным бальзамом.
Сейчас я снова чувствую в себя силы давать, творить, любить и заботиться. Не забывая о себе ))

Я не знаю стала ли я другой, но немного сознательнее и спокойнее точно.
Время покажет что к чему))

Вывод: если вы чувствуете что еще немного и вы все, или у вас есть какие-то вопросы к/ о самом себе и вас не пугает внутренняя работа, очень простые условия проживания и русский язык)) — поезжайте на ретрит.
Все что вам нужно сделать – взять билет в Анталию, обо всем остальном позаботятся Олеся и Миша.
Если будут какие-то вопросы – пишите мне в личные или напрямую организаторам.

И если вы таки доедете до этого места — вас ждет моя личная подушка для медитаций, которую я умышленно оставлю здесь 🧘‍♂️💟

Valerie Sherstyuk
Бек, Нидерланды